правильно, я молодець. адже мене (барабанний дріб!) звільнили від першого етапу творчого конкурсу)))
це всі новини на сьогодні, бо у мене аванс у клюбі закінчується.

Вона сидить під деревом і пише вірші.
Вірші про своє нещасливе життя
Про нерозділене кохання
Про заздрість і злість
Про зло і добро.
Про нецікавих людей
Про зради
Про сум.
Про те, як Він її забув,
Як викинув зі свого життя,
Мов її й не було.
Вона мріє.
Мріє знов зустрітися з Ним,
Відчути доторк його руки,
Мріє побачити його очі,
Поцілувати його волосся,
Покласти руку на його плече…
А навколо проходить життя,
Пролітає осіннім птахом.
Навколо якісь люди,
Серед яких – жодного друга.
Вона ображається на них,
Адже вони
Не можуть
Не хочуть
Не прагнуть
Її зрозуміти.
Вона сидить на березі
І складає пісню.
Пісня виходить з її душі,
Ніжної, мов тропічна квітка,
І сильної, мов чайка, що розправляє крила.
Пісня народжується, народжується в муках,
Під звуки ріки й вітру,
Що куйовдить її золоте волосся.
І гітара в її руках,
Повільно оживаючи,
Починає свою сумну пісню.
З-під її пальців вилітають звуки,
І русалки визирають,
Щоб послухати, як вона грає.
А зорі нахиляються ближче,
Чіпляючись за крони дерев.
Червоною стрічкою котяться ноти,
З грифа гітари злітає
Скрипковий ключ.
Ось і все – у неї в зошитку
Ще один марний шедевр ні для кого,
Ще одна пісня суто для себе,
Яку ніхто не почує, бо ніхто не слухає її голосу.
І може в наступну хвилину – смерть,
Проте вона не боїться смерті,
Для неї смерть – лише наступне видіння
В безкінечній череді різнобарвних снів.

хтось знає, яка прес-конференція буде на творчому конкурсі в іж?

доки всі пропонували спихнути це діло на хлопця чи юзерів, хааароший чєловєк m.com подарував мені маленький гарненький никіа експрес м"юзік. тепер я рада і щаслива))) ще раз дуже йому дякую)))
у кого в цей момент заговорила совість - ще є шанс відігратися. я знову зламала навушники. тепер хочу собі знайти десь ударотривкі і залізобетонні)))
чесно кажучи, я написала величезний пост про те, що завтра у мене випускний, що сукню ми шиємо просто зараз і всьо такоє в етом роде, але він стерся( падлюка.

ось і пролунав для мене останній дзвоник. вибачте, не змогла підібрати фрази ще банальніше. хіба що: "я чекала цього дня десять років, а тепер мені сумно, що він настав". проте мені поки що не сумно. і це можна побачити з наведених фоток.

у мене телефон упав в воду. тепер не працює взагалі. хто-небудь знає, як його краще лікувати? нести одразу в сервіс центр і платити там купу грошей без гарантії результату? чи сушити? чи що?...

терміново треба зв"язатися з дерешем. тим, що любко. дайте хтось мейл. будьте людьми.

от я, наприклад, сиджу на роботі. півпершої - а мені стирчати тут до четвертої. десь о третій побіжу в банк, бо треба ж мені щось робити. клавіатура просто жахлива - таке враження, що пальці накачуєш, а не текст набираєш. соррі, дзвонять. -------- то з німецького посольства. призначили співбесіди трьом клієнтам. робити знов нічого. переді мною лежить офісний моніяк - дирокол. він у нас божевільний - постійно кудись літає. ось зараз полетів з мого стола до стола дімки. дімка - то мій шеф. ну, тобто, він трохи головніший за мене. холодно. хочу кави. піду зроблю. -------- буе. кава у нас гидка - не знаю, що це за прикол, але всюди, окрім як вдома і в двох-трьох кав"ярнях, кава гидка.
факс прийшов. хтось щось хоче, а я не розумію - там німецькою пишуть.
навіщо нормальній людині два калькулятори? а у мене їх три. оно - сидять рядочком на краєчку стола.
о! згадала, що хотіла сказати. хто хоче робити журнал? бо у мене манєчка з"явилася - от хочу журнал. а як його робити? з чого? треба кілька авторів, бажано талановитих, спонсора, хоча б одного, дизайнера, піарщика і таке інше. перш за все потрібен спонсор, бо решті народу гроші платитии треба. взагалі-то у мене є два-три автори і я сама - автор, редактор, спортсменка, комсомолка і проста красавіца... вибачте. зірвалось. ну не вмію я довго па дєлу базаріть. і так з десятої ще нічого не відмочила в офісі - ну, хіба що кілька разів швирнула у шефа дироколом. але то нічого - він вже звик.
вот ткіє пірогі, як казав пан брюс. ні, не вілліс, пробачте.
всьо,треба працювати. прийшов мєга-шеф, той, що вапщє головний.

що ще розказати? оце захопилася всілякими вампірськими романчиками. зараз шукаю десь стокера, "дракулу". тільки не на компі, а паперового. так читати таємничіше) у когось є?

боже, часу все менше й менше. вже не вистачає ні на що. а тут ще й переїзд... нет не підключили. коротше кажучи, завал, як кажуть кляті москалі, палнєйший. про тьомині трабли дізнаюся від однокурсників, які періодично до нього зазирають.
так от, до теми про діла. землі прийшов пісець, бо я мушу в кінці року здавати ЗЛО. уупс, ЗНО. опіска по фройду. хочеться довго матюкатися і гризти підручники. або преподів. замість граніту науки. по-моєму, панові гольденбергові (незмінний вчитель історії, маніакальний фанатик антигітлерівець, відомий під кодовим ім"ям ЯША) личитиме відсутність правої ноги. або вуха хоча б.
постає ще й проблема творчого конкурсу. бо ж я як файна дівчинка збираюся вступати на жур, пробачте, фак. тож треба публікуватися. зара якраз вирішую де, коли й про що.
все, кінчаю, пішла вішатися. па-па.

я подумала ще раз над проблемою і вирішила не розчаровувати своїх віртуальних друзів - себто вас, панове, - оголошенням свого віку. адже, як кажуть моска росіяни, далжна же в женщінє бить какая-та загадка))) а якщо я скажу, що мені виповнилося... ой, ледь не зірвалося. так от, якщо я скажу, то нікому вже не буде цікаво, правда? умовно, мене можна вважати жжовнолітньою)

про сам день народження. пройшло свято просто чудово, щоправда, на святі були присутні пани панки, тому мої скромні апартаменти під кінець вечірки ледь не перетворилися на гірку попелу. але то нічого!... розбудила мене якась курва радісною смскою "с днєм раждєнія!!!" о пів на сьому. враховуючи, що заснула я тільки п"ять годин тому, я була їй дуже вдячна. не кажучи вже про те, що потім тільки о третій ночі доповзла до ліжка.
але то все технічні дрібниці! головне, що була я рада й щаслива. хоч в понеділок і треба було пертися на навчання. і хоч пила я на святі менше за всіх (бо ж взагалі-то не дуже полюбляю), на парах я сиділа з літром бонакви.

подружка-націоналістка подарувала концептуально-стратегічну футболку з написом "дякую тобі боже, що я не москаль" і цілий вечір травила анекдоти про них самих, рідненьких наших. і про нашу з ними взаємну велику любов.

група скинулася і придбала мені серіжки зі стразами сваровські. я чемненько подякувала і сховала серіжки до бегу з написом "металіка". хм. треба буде поєднати їх з попереднім подарунком. і з ментовським кепуриком, придбаним у львові на барахолці. а що? зате оригінально!

доки мене не було (а була я у львові), від мого імені розвели повний срач. моя архе-френдка (тіпа найстарша) виклала мою фотку на конкурс "дрянная девчонка" в журналі якогось старого педор педоф перд сатира: http://sator-arepo.livejournal.com/403911.html?thread=9275079#t9275079 . ну що ж, я не проти. от тільки її спочатку видалили, разом з усіма коментами, тіпа розмістила якась лєва людина ( http://sator-arepo.livejournal.com/403911.html?thread=9130951#t9130951 ), а потім писати вже вдруге майже всім стало влом. тож закликаю вас, мон аміс, піти по першому посиланню і показати там всім, де раки зимують))) не дарма ж у мене 240 френдів - треба вас, панове, на щось корисне направити. щоб ви приносили "пользу обществу")
а я кожного, хто віддасть за мене голос, додам у взаємні френди)))

доречі, про "дрянність". знайшла тута тестик.
Жиголо-метр. Сколько вы стоите в постели? (Триникси)

510

ВЫВОДЫ:
1) Час в постели со мной обойдется на 240% дороже среднего показателя по рынку.
2) Если бы у меня была такая зарплата на работе, то проработав всего 5.88 часов, я бы могла целый месяц отдыхать.

Пройти тест!

я ненавиджу вірші. ненавиджу, бо вони ставлять кордони. треба вмістити свої думки й почуття у скуті рядки, знайти рими й влізти в ритмомелодику. треба закувати слова в силаботонічну систему, вирахувати всі наголоси й перерахувати склади.
я поважаю поетів, які прораховують вірші, але ще більше поважаю тих, хто не робить цього, тих, у кого в душі\серці\мізках вірші складаються самі по собі, без втручання автора. тих, хто не знає, чим ямб відрізняється від хорею. бо їхні вірші справжні. це як дика квітка - вона у тисячу крат гарніша за вирощену в теплиці.
я поважаю поезію. але ненавиджу її. можливо, я заздрю, бо моя душа не дружить з римами, вона не вкладає в твори ритм, а прорахоувати, як математик, я вважаю нечесним. мені здається, що це якийсь обман - видавати за крики серця математичну формулу.

загорілася ідеєю, тепер хочу її розпіарити.
є така штука, як буккроссінг: ти даєш свої книжки читати іншим людям, а вони дають тобі свої. і є такий сайт http://bookcrossing-ua.at.ua/ , де можна про це почитати, а у форумі знайти книгу, яка тобі цікава. по-моєму, цікава ідея. от я, наприклад, завтра (тобто, вже сьогодні) "відпущу" кілька своїх книжок: просто залишу їх на кросерській полиці. і візьму щось взамін.

Ніч
Темрява
І лише тріскіт багаття.
Я дивлюся у полум’я
І бачу не помаранчеві шматки плазми,
А химерні витвори дивного мистецтва:
Вогняні квіти за секунду розквітають
І відходять у минуле.
Фантастичні дракони,
Зринаючи у повітря,
Стають невидимими й летять у свою країну,
Барокові храми вибудовують самі себе
Й ліпнина на їхніх фронтонах
Змінюється щомиті.
Обличчя давніх,
Всіма забутих богів, що живуть лише в полум’ї,
Дивляться на мене
Очима без зіниць,
Благають знайти їх,
Викликати до життя знов.
Танцюють у вогні
Мавки з русалками,
Заводить цей танок Час.
І під візерунки плазми
Переходить в наш вимір
Вічна мелодія світу.
З її перших нот зародився Всесвіт,
З останніми він згасне,
Мов моє багаття зранку.
Але поки є ціла ніч, один на один з вогнем.

стільки всього сталося, поки я не писала! у мене видався фестивальний місяць... але почну з початку, як і треба.
до Черкас ми приїхали 29 числа, зупинилися на одну ніч у друзів і зовсім випадково дізналися, що нам сильно підфартило - якраз в цей день проходив етнофест "трипільські зорі": гурт "ДахаБраха", гурт "ДельТора", Живосил Лютий, гурт "HighWay", гурт "Вій", гурт "Чарзілля", гурт "Ефект метелика", Орkеstp Янки Козир, гурт "Гапочка"... було класно. співаки розпалювали всередині натовпу вогонь, ми водили хороводи й танцювали, як шалені.
теоретично я мала потрапити ще й на "трипільське коло" у Ржищеві, проте нічого не вийшло(( хоча друзі там були й казали, що класно. ну нічого.
наступного дня, поспавши всього з чотири години (фест затягнувся надовго), ми рушили до місця розкопок. копали ми мальовничу місцину з таємничою назвою Молюхів Бугор. казали, що колись на цій землі жив молюх - чарівник, і творив на ній якісь темні справи. проте ще до молюха, в епоху неоліта, тут було поселення. от його-то нам і треба було розрити, частково, звичайно. розкопки тут ведуться вже 12й рік, і весь цей час керує цим одна людина - Тетяна Миколаївна. вона ж і відкрила це поселення. жили ми в палатках, купалися/прали речі в річці, в туалет, вибачте за інтимні подробиці, ходили в зарості соняшників. взагалі-то мені там сподобалось - працювали ми тільки до обіду, а потім могли робити, що хочемо. з розваг присутня була річка, село, ліс і струмочок, до якого всі бігали курити, бо там тіньочок. звичайно, вдень було спекотно, як в пеклі, а вночі відмерзав ніс, що стирчав зі спальника. зате вечори були суперовими. біля багаття, з гітарою, чаєм, іноді вином, в теплій компанії... ех, хочу туди знов)))
7го липня ми святкували Івана Купала. вночі дівчата кидали сплетені напередодні віночки до річки, а хлопці мали стрибати за ними в крижану воду. як мені було їх жаль! проте хлопці не журились - адже за виловлений вінок дівчина повинна віддати поцілунок. мій вінок також не залишився у річці) потім були обов"язкові стрибки через величезне багаття, спалені брови й чуби, і взагалі - чудова ніч)
на останні дні нашого перебування в полі припав потужний міжнародний фест етнічної музики "шешори". боже, як я хотіла поїхати! тим паче, що туди збирались майже всі друзі. проте вони рили землю під керівництвом своєї людини, а ми під керівництвом власне керівника експедиції. і вона не відпустила нас, бо "і так студенти поїдуть - хто ж мені копати буде?!?")
коли ми їхали геть, моя подружка ледь не розревілася - настільки не хотіла залишати степ. проте, вибачайте за банальність, все колись закінчується.
приїхавши до Київа, кілька днів відходила. як мало, виявляється, треба людині для щастя! ванна, унітаз, комп"ютер і ліжко.
проте лінилася я недовго. вчора вже знов зірвалася й разом з друзями поїхала в Білу Церкву, на музфест "гніздо". потрапили ми на другий день, і я дуже шкодувала, що не почула Карпу. проте був Скрябін, Лама, Мурени, Тік, платіна а також російський гурт Панк-тв, які співали англійською й побивалися, що не знають української. під Тік стрибали, як шалені, хоча й почав накрапати дощик. апогею свого він досяг під пісню "олені", але мало хто зважав на такі дрібниці, як хмари й вода з неба. останнім, як водиться, виступав Скрябін. почавши з сатиричного "гламуру" й "олігархів", він закінчив свій виступ лірикою - "старими фотографіями".

ось токий був насичений місяць. а в найближчих планах - фест "підкамінь" на Львівщині.

деякі фотки з розкопок:

шановні панове! попереджаю вас, що я тікаю від цивілізації на два тижні. їду до черкасської області на розкопки. що буду копати - поки не знаю. бувайте всі! до зустрічі за два тижні)

сьогодні ходила в модельну агенцію "лінія 12", бо моя рідна фешн лук останнім часом мало запрошує, а літо ж - стільки всього купити треба!)
так от. я з ними уже зв"язувалася, менеджерка сказала принести фото й прийти самій. так як моє портфоліо вже n-річної давньості, і я там дуже мала, взяла маркову фотосесію.
ну прийшла. прийшла вдягнута, як завжди, зі своїми різними сережками й топіком, що ледь тримається грудної клітини (жара...). взула балєтки, а з собою взяла туфельки на шпильці. приходжу. віддаю диск, вдягаю підбори. мене оглядають критичним оком, після чого вирікають, що я не схожа на модель. штибу, нєгламурная. особливе обурення викликала біжутерія: одна серіжка - кільце, інша - гвіздок дивної форми, і два залізних металістьких кілечка. і прийшла я в тапочках. і портфоліо у мене нема. от так-то, панове. сказали "прівєсті сєбя в парядак" (напевне, вони також мали щось проти моїх шортів, створених за допомогою джинсів і ножиць ;)) і тільки тоді, наклавни пару кілограмів гриму на свій ніжний фейсик, припиратися назад.
тепер сиджу і думаю - для них принципово, щоб серіжки були однакові?

до речі, викладаю кілька фот з того старого п-ф.

тільки зачула назву фесту - захотілось піти. уявилася якась ідеальна країна, в якій люди ніколи не ворогують й не жебракують. в якій нема ні хвороб, ні смертей. просто-таки рай.
а й дійсно - на "країні мрій", музичному фестивалі, що проходив в ці вихідні, нічого подібного й не було. більшість людей - у вишиванках. поруч зі сценою - ярмарок, де продають автентичні народні вироби - ті ж вишивани, чи кунчуки, чи віночки, чи кераміку...
організовує цей міжнародний фест вже п"ятий рік олег скрипка. і хоча на цей раз він лікувався в канаді (у нього переломані ноги), все вдалося якнайкраще.

а це я:

довго сміялась.

http://glavred.livejournal.com/24999.html

ось так виникли міфи давньої греції. як вам?